Мої страрші діти бігають занепокоєні. Чоловік просто в прострації — він якраз втрапив розпад СРСР. І то, пішки під стіл тоді ходив. Зате хоч я встигла побути «октябренком».
Ніхто не розуміє що відбувається. Найменшому сину взагалі все одно ті тюбетейки, аби пляшка з сумішшю була.
— Мамо, а що далі?
— А Бог його знає що далі. Чекамо. Сподіваюсь, бомбити не почнуть.
Сижу. Ржу.
В часи мого дитинства Ленін був майже казковим персонажем: любив дітей та робив їм подарунки. Майже покемон — фантастична істота. Тепер, мабуть, його тіло нарешті винесуть вперед ногами з мавзолею за те, що він вигадав і створив потворну Україну.
Я так думаю, що в цій історії мій покійний прадід Яків кілька разів в труні перевернувся. Адже він народся в Україні, яку ще не вспів вигадати вождь червоношкірих (закреслено) пролетаріату. І воював у Другій світовій. Не те що просто воював — ордена отримав, а ногу натомість втратив.
Але ми тепер, виявляється — країна 404. Весь мій рід — фейк. Дарма, що живемо на історичній батьківщині Русі.
