Продавчина у швейній крамниці мені все торочила про маега, аніме. Підводила до стенду із фото вже виготовлених костюмів (вони чудові). А я про аніме і рідною мовою не дуже розумію. Та і в шитті новачок. Тож, слухняно ходила за нею, періодично киваючи головою. І щоразу дивилась на фото костюма, який мені, завбачливо, надіслала Євгенка.
Ну що я можу сказати? Тепер я знаю, що є якесь Мао Мао і я старалась, як могла. А заодно, вручаючи доньці готового костюма, сказала, що обережно, лавочка зачиняється. Наступного разу або нехай вчасно замовляє костюм, або нехай шиє сама.
Але десь там, в глибині душі, чудово розумію, що восени знову буду ходити про крамницях з фото костюмів 
